Серед рослин, що містять цукор, головна – цукровий очерет, який росте в Папуа – Новій Гвінеї і країнах Азії. Вичавлювати з нього сік, щоб шляхом випарювання отримувати цукрові кристалики, почали в Індії десь за 500 років до нашої ери. Добутий таким чином цукор на санскриті іменувався «Каркара». Європейські назви, в тому числі українська «цукор», походять від арабського «Саккур”. В Україні ж основним джерелом цукру є цукровий буряк.
Європейці познайомилися з цукром значно пізніше, з розвитком торгівлі. Кажуть, у III ст. до н. е. його завіз до Європи Олександр Македонський. Італійський мандрівник Марко Поло писав, що в XIII в. цукор поставляли до Венеції, а з XV століття самі венеціанці навчилися його отримувати і постачали цим продуктом всю Італію. На званих обідах в багатих будинках окрасою столу були цукрові скульптури.
До кінця XV в. Венеція втратила «цукрову монополію» в Європі. Португальський мореплавець Васко да Гама вирушив до Індії і налагодив з нею торгівлю, а Христофор Колумб привіз цукровий очерет в Америку.
Цукор переможно прямував по Європі, але похід цей був, прямо скажемо, досить повільним. Наприкінці XVIII в. ще залишалися області, де цукру практично не знали. Хоча ціни на нього поступово знижувалися, для широких верств населення він раніше був розкішшю, продуктом, який намагалися економити. Так, у Франції в багатьох селянських хатах цукрову головку підвішували над столом, і під час чаювання кожен підносив до неї свою склянку, щоб цукор танув там кілька миттєвостей.
До речі, натуральний цукор має злегка жовтуватий колір. Сучасний продукт своєї сяючою білизною зобов’язаний добавці невеликої кількості ультрамарину, що грає роль оптичного відбілювача.
В Україні, як і в інших країнах з прохолодним кліматом, цукровий очерет не росте, а сировиною для виробництва цукру служить цукровий буряк. Французи в XIX в. намагалися отримувати його з моркви, але потім відмовилися від цієї ідеї, оскільки буряк більш цукристий.
У Північній Америці цукор добувають з кленового соку. Оладки з кленовим сиропом з тонким ромовим ароматом – улюблений сніданок жителів європейських країн і Австралії.
Жителі жарких країн отримують цукор з декількох видів пальм, тому його називають пальмовим. Він має особливий аромат і в магазинах продається в брикетах коричневого кольору.
Європейські та східні кондитерські вироби відрізняються в першу чергу способами обробки сировини: якщо для Європи більш характерна випічка, то східні кондитери частіше використовують варіння.
Натуральний бджолиний мед
Честь відкриття бджільництва належить єгиптянам. В одному з найбільш ранніх папірусів, присвячених медицині, мед фігурує як засіб для загоєння ран і для стимуляції роботи кишечника. Лікували ним і деякі види пухлин.
Подібні відомості можна знайти у стародавніх греків, які багато що запозичили у єгиптян. Цікаво, що грецькі медики вживали мед і як самостійний лікарський засіб, і для підсолодження гіркого зілля.
Бджолиний мед в наш час добувають скрізь, де тільки можна зустріти квітучі рослини. Він різниться за кольором, ароматом і густотою залежно від того, з яких суцвіть бджоли збирали нектар, а також від географічного положення та клімату конкретної місцевості.
В Європі та Північній Америці найбільшою популярністю користується конюшиновий мед, в Україні – липовий та гречаний. Екзотичні сорти можна покуштувати в Австралії, зокрема світлий мед з дуже м’яким ароматом з квітів тасманийского «шкіряного дерева», а в Новій Зеландії знавці цінують мед з червоних квітів зростаючого лише в цій країні чагарнику похутакава.
Мед виступає не тільки як солодощі. Ще таємничі лісові жителі Цейлону – веди – використовували його для консервації м’яса.
У Китаї в ньому маринують смажене м’ясо і птицю, корейці додають його в клейкий рис якпап. Європейські народи, в тому числі слов’яни, з меду готували перший алкогольний напій – медовуху.
Кожен день, занурюючи чайну ложечку в цукорницю або ласуючи запашним медом, ми навіть не замислюємося про те, яку цікаву історію таять у собі ці звичайні продукти, і яку силу вони мають, якщо людство вже більше двох тисячоліть не може з ними розлучитися і не знаходить їм заміни. А втім, можливо все ще попереду.
