Якщо подивитися на середньостатистичного пасажира маршрутки, то розумієш, що не ти один зіткнувся з небажанням їхати на роботу. Хоча чи було коли-небудь інакше? І мова ж не про маршрутки, просто в якийсь момент робота, яка раніше надихала чи була просто нейтральною діяльністю, раптом стала справжнім покаранням.

І незавжи причиною цього є низька зарплата, проблеми з керівництвом чи колегами. Часто це є наслідком так званого емоційного або професійного вигорання. В основі такого хворобливого стану лежить постійна фізична і емоційна втома, яка схожа на депресію.

Найчастіше воно виникає на тлі тривалого стресу, спричиненого інтенсивною взаємодією з людьми в процесі роботи. Саме тому до емоційного вигорання частіше схильні представники «допоміжних професій» (психологи, вчителі, соціальні та медичні працівники…).

У групу ризику також входить будь-яка діяльність, що передбачає активне соціальне спілкування.

Статистика емоційного вигорання, на жаль, невтішна. Так, масштабне опитування, проведене в США на початку 2017 року, показало, що близько 62% працюючих громадян часто відчувають себе спустошеними і позбавленими сил. Схожа ситуація і в інших розвинених країнах.

Одна з перших і головних дослідників емоційного вигорання, Христина Маслач, визначає цей феномен як особливий стан, при якому людина емоційно і фізично виснажена, схильна до дегуманізації свого оточення і втрати емпатії, а також відчуває труднощі з позитивним сприйняттям себе і оцінкою власної професійної діяльності.

Крім психологічних є ще й фізіологічні прояви: порушення сну, втрата апетиту, ослаблення імунної системи і збої роботи інших систем організму.

Професійне вигорання часто маскується під відсутність мотивації у діяльності або просто втому, проте є кілька суттєвих відмінностей. Вигоряння є комплексною проблемою. Воно не виникає одномоментно, а має накопичувальний ефект.

На перших порах людина, навпаки, навіть може відчувати небувалий прилив сил і ентузіазм, проте з плином часу ресурси організму кінчаються і ось здається, що останній раз бадьорим ти був в якійсь далекій паралельній реальності.

Це пояснюється обмеженою пропускною спроможністю нашої нервової системи. Ми не можемо спілкуватися, концентрувати свою увагу або використовувати когнітивні здібності більше якогось певного часу. Для кожного цей часовий відрізок може бути різним. До речі, знання власних лімітів може служити відмінним запобіжником для вигорання.

Монотонна і нелюбима робота в кілька разів підвищує ймовірність емоційного виснаження. Це зрозуміло на інтуїтивному рівні, і є багато досліджень підтверджують цей факт. Якщо взяти психологів, наприклад, то практик, який працює не у своїй психотерапевтичній області, перегорає швидше, ніж відповідно той, хто в більш вузькій області відчуває себе на своєму місці.

Отже, людині, яка займається улюбленою справою, здається, що все добре. Однак є стрес, і це константа. Зміна обстановки і вибудуваного відпочинку ідеальний початок для зародження професійного вигорання.

Психологи Герберт Фрейденбергер і Гейл Норт виділяють 12 етапів, які проходить людина, що ступила на цю стежку:

Прагнення довести, що ти чогось вартий. Яро демонструвати це оточуючим. Бути тим, хто з радістю приймає додаткову відповідальність і намагається бути кращим, змагається з колегами.
Прагнення повністю викладатися на роботі, що не передбачає можливість переключитися на щось ще.
Зневага до своїх основних потреб: грубе порушення режиму сну і харчування, скорочення соціальних контактів.
Заміщення конфлікту: проблеми відкидаються, може бути почуття загрози, паніки і нервозність.
Переоцінка цінностей: друзі, сім’я, захоплення відходять на другий план, а єдиним фокусом стає робота.
Неправильне розуміння причини проблем. Їх джерело бачиться в нестачі часу для роботи, а не в тому, що відбулися докорінні зміни у житті.
До цієї фази зазвичай сильно скорочуються або майже перестають існувати різні форми соціального життя. Людина знімає стрес, вживаючи алкоголь або інші речовини.
Поведінкові зміни, які стають помітні оточуючим. Часто на цій фазі родичі висловлюють велику стурбованість станом близької їм людини.
Деперсоналізація. Втрачається цінність власної персони і оточуючих людей.
Внутрішня порожнеча. Подолання цього відчуття з допомогою специфічної активності, наприклад, переїдання, сексу, вживання алкоголю або стимулюючих препаратів.
Депресія. З’являється невпевненість і почуття розгубленості, людина відчуває себе змученою, майбутнє здається похмурим і темним.
Фінальна фаза — власне синдром вигоряння. Аж до повного психічного і фізичного колапсу, коли може знадобитися термінова медична допомога.

Якщо говорити про способи боротьби з феноменом емоційного вигоряння, то, на жаль, на відміну від застуди якісь короткострокові заходи тут не допоможуть, так як потрібне якісне заповнення розтрачених ресурсів організму.

Проте якісь маленькі кроки, наприклад, по плануванню відпочинку, розподілу навантаження і відповідальності за робочий процес можуть стати гарною підмогою. Важливо, що взята вчасно пауза або аналіз стресового стану дозволяють, як мінімум, не погіршувати становище. Кажуть, визнання проблеми є вже половина її вирішення.