Бостонський шлюб: що це?

Цей термін поки що знають далеко не всі – швидше за все, про «бостонські шлюби» чули ті, хто цікавиться ідеями фемінізму і шукає інформацію про те, як жінки в різні часи реалізовували практику «сестринства», дружби та взаємної підтримки.

Але саме явище бостонського шлюбу – зовсім не дивине, та й «шлюбом»-то воно в прямому сенсі не є: так називається ситуація, коли подруги живуть під одним дахом (при цьому не будучи сексуальними партнерками один для одного!).

Чим хороший або поганий такий розклад – обговорюємо сьогодні.

Де і коли виникло визначення «бостонського шлюбу»?

В кінці 19-го – початку 20-го століття, коли виник і став активно розвиватися рух феміністок (суфражисток), з’явилися жінки, які свідомо не хотіли вступати в звичайний шлюб з дотриманням панувавших тоді патріархальних вимог до заміжньої жінки (присвятити себе тільки дому, не робити кар’єру, не отримувати освіту, народжувати численних дітей тощо). Оскільки знайти в ті часи чоловіка, з яким можна було б створити сім’ю на умовах рівноправності, було складно, то деякі емансиповані дами вирішували жити з подругами-однодумницями.

Важливе уточнення – бостонський шлюб не є союзом лесбійської пари, в ньому жінки можуть бути гетеросексуальні і мати сексуальних партнерів протилежної статі!
У 1886 році явище отримало свою назву завдяки забутому нині роману «Бостонці» авторства Генрі Джеймса, в якому як раз описувалося життя двох подружок-компаньйонок. Але обговорення роману залишимо літературознавцям, а замість цього придивимося уважніше до самого явища.

«Бостонські шлюби» в минулому

Дві жінки, що ведуть спільний побут – це не така вже рідкість, і вже точно не якесь особливе досягнення емансипації. Досить згадати класичні романи 18-19 століть – пам’ятайте всіх цих тіточок, компаньйонок, приживалок (так-так, адже були такі визначення – «приживалка»!)?

У ті часи вважалося, що якщо жінка в юності не вийшла заміж, а батьки померли, або з якихось обставин дочка не може жити з ними, то ця жінка повинна знайти собі таку подругу або родичку, з якою можна жити в одному будинку. Тому що дама, яка живе одна, вселяла суспільству певні підозри про свою неблагопристойність (а раптом водить до себе мужиків?!). Зате до двох «старих дів» або вдов під одним дахом всі ставилися абсолютно лояльно, хіба що з певною часткою жалю («бідолахам не дісталися чоловіки», і т. д.).

Іноді (принаймні, в художній літературі описуються такі випадки) самотня забезпечена жінка здруживалася не з рівною собі за статусом дамою, а з якою-небудь наближеною служницею або домоправителькою, і вони проводили разом все життя аж до старості, хоча формально вважалося, що відносини «пані і прислуга» не порушені.

У радянські роки проживання подруг на одній житлоплощі було і зовсім типовим явищем – тіснота комуналок, а потім і післявоєнна нестача чоловіків зробили свою справу. Разом жили ті, кому з побутових причин не дісталося нормальне окреме житло.

Згадайте фільм «Дівчата» — в подібних «тимчасових спорудах» могли жити роками жінки-робітниці, і далеко не всім вдавалося вирватися з таких умов через заміжжя. Купівля або отримання від держави власного житла несімейною жінкою була практично неможливим, нереальною справою: квартири давали сім’ям, заради цього робили багато шлюбів! Звичайно, при такому розкладі жінки дружили і намагалися займати кімнату з подругою, а не з випадковими сусідками.

Зрозуміло, все це ніяким спеціальним терміном не називалося, та й не було спроб якось виділити явище сестринського проживання жінок, описати його і зібрати якісь дані – багато випадків було в СРСР, у Європі, в Америці? До речі, свою лепту внесли і хіпі з культурою «комун» — не завжди об’єднувалися для спільного життя-буття різностатеві хіпарі, іноді разом селилися саме дівчата – природно, водячи гостей і ведучи веселе богемне життя.

Бостонський шлюб може стати хорошою альтернативою, якщо хочеться з'їхати від батьків, а поки чоловік відсутній

Яким може бути сучасний «бостонський шлюб»?

На щастя, у наш час немає ні найменших соціальних перешкод до того, щоб жити так і з тими людьми, з якими хочеться. Ми – покоління молоді, що живе в орендованих квартирах: все далі і далі відсувається вік, в якому жінки заводять постійні тривалі відносини, укладають шлюби, народжують і стають власницями власного житла. Але далеко не всі при цьому хочуть жити з батьками, з чужими людьми або поодинці – багато шукають саме подругу для спільної оренди житла.

В англомовному середовищі є таке слово soulmate – в недослівному смисловому перекладі, це людина, близька по духу, задушевний друг/подруга.

Бостонський шлюб тим і відрізняється від простого вимушеного сусідства, що співмешканка – це «соулмейт», а не просто терпима в побуті приятелька.
Можемо відзначити явну перевагу «бостонського шлюбу» як варіанти для початку дорослого життя поза батьківськоб квартирою – напевно це краще, ніж кидатися до випадкових хлопців в якості альтернативи батьківської гіперопіки або жити в засиженных тарганами общагах в сусідстві з зовсім чужими людьми. Це хороший «проміжний» варіант, якщо немає якихось серйозних стосунків з чоловіком – адже жити в самоті дуже багатьом людям зовсім некомфортно, і ділити квартиру з хорошою подругою в такому випадку набагато краще, ніж не знаходити собі місця в порожньому житлі!

Наскільки це прийнятно для варіанта «на все життя»? Об’єктивно – такі випадки рідкісні.

Рідкісна жінка традиційної орієнтації готова поставити своїм життєвим пріоритетом життя з подружкою, а не з коханою людиною, коли така з’явиться на її життєвому горизонті. Однак, якщо вам так зручно жити, спокійно і добре – то чому б ні? Іноді саме бостонський шлюб обирають асексуальні жінки, які або не прагнуть заводити романтичні стосунки, або це стає для них проблемою через відсутність інтересу до тілесної стороні любові.

Оцініть статтю, будь ласка!
ПоганоНе дужеМоже бутиДобреПрекрасно! (1 оцінили, середня: 5,00 з 5)
Loading...

Коментарі