Цю статтю варто прочитати не стільки тим жінкам, які вже народили трьох або більше дітей, скільки тим, хто тільки замислюється про велику сім’ю.
Звичайно, всі сім’ї різні, не може бути єдиних правил, за якими зможе жити будь-яка багатодітна родина, але досвід тих жінок, які вже зважилися на декількох спадкоємців, може виявитися корисною інформацією для інших бажаючих стати багатодітними матерями.
Багатодітна сім’я: як це
Хочемо застерегти своїх читачок як від «рожевих окулярів», так і від виключно похмурого сприйняття багатодітності. Об’єктивно – будуть і милі сімейні обіди за великим столом з горою вареників, і веселі прогулянки з компанією різновікової дітвори, і чудові моменти, коли всі діти вітають маму з святами і дарують їй подарунки зроблені власноруч…
Але неодноразово буде й таке, що вам захочеться втекти з дому (чи як мінімум заткнути вуха ватою, щоб не чути ніяких дитячих голосів хоча б день!), ви захочете плюнути на пелюшки/каші/домашні завдання/розмальовані шпалери і т. д., і ніяка величезна любов до дітей не мотивує вас бачити в них постійно тільки чудових янголят.
Одна справа – жити вп’ятьох-вшістьох у власному будинку, де є кілька кімнат, і зовсім інша – тулитися в одно-двокімнатній квартирці. Добре, якщо тато діточок має стабільний достатній заробіток і при цьому можливість проводити час з сім’єю, і погано, якщо йому доводиться рвати жили на багатьох роботах, фактично відмовляючи собі у власному житті та власних інтересах, хобі та відпочинку заради дружини і дітей.
Чудово, якщо багатодітність спланована – батьки заздалегідь представили витрати на кожного з дітей (причому не тільки в перші місяці його життя) і продумали, яким чином отримати ці фінанси. Погано – якщо жінка народжує «як кішка», скільки вийде, не замислюючись про те, що дитинство в бідності може бути дійсно несолодким!
Приказка «в тісноті, та не в образі», мабуть, один з самих фальшивих і лицемірних стереотипів слов’янського менталітету.
У тісноті і з’являються всілякі образи і сімейні чвари, яких цілком можна уникнути, якщо заздалегідь продумати наявність достатньої кількості квадратних метрів житлової площі на кожну нову дитину.
І тут питання не стільки в особистому альтруїзмі або егоїзм батьків – якщо мама з любові до дітей і величезного бажання народжувати і виховувати готова потерпіти тісноту і брак всього-всього, то чи має вона право прирікати на це своїх улюблених дітей?
Багатодітна сім’я для матері – це фактично робота на все життя, поки всі діти не повиростають!
Будьте готові до того, що на кар’єру і різні хобі вам буде катастрофічно не вистачати часу. Буде багато клопоту і побутових питань, багато часу буде потрібно на взаємодію з усіма дітьми – мало їх прогодувати, треба ще вчити і виховувати їх, бути їм дійсно мамою, а не тільки «робітницею», яка роздратовано огризається на всі дитячі спроби поспілкуватися.
Якщо мамою однієї дитини більшість жінок примудряється бути «у вільний від роботи час», коли дітей багато – так вже не вийде. Хіба що у вас дуже заможна родина, і ви можете дозволити собі оплатити нянь, гувернанток, помічниць по господарству та гарні дитячі установи для всіх різновікових дітей.
Загалом, багатодітність принесе щастя і батькам, і дітям тільки тоді, коли це дуже обдумане, добре сплановане і дуже-дуже бажане життєве рішення!
Принципи життя багатодітної сім’ї
Сім’я з різновікових дітей – це колектив, який потрібно організовувати… Різні сім’ї вирішують це питання по-різному.
Традиційна модель функціонування сім’ї з кількома дітьми це допомога старших з вихованням молодших. Матері, звичайно, набагато легше, якщо є майже дорослі діти-підлітки, яким можна доручити багато господарських завданнь і турботу про молодшеньких. Найскладніша багатодітність це коли всі діти були народжені з невеликими перервами.
Правда, сучасні психологи і педагоги говорять про те, що робити з дитини старшу няньку для молодших – як мінімум неетично, адже у старших дітей теж має бути безтурботне дитинство і отроцтво, і вони не зобов’язані віддавати купу сил і часу на братів і сестер, адже це не їх власні діти.
Зрозуміло, це не скасовує мінімальної сестринської або братської турботи, але все-таки серйозна допомога повинна бути не обов’язком, а особистим рішенням старшої дитини (і мати не має права лаяти дочку або сина, якщо вони відмовляться вкладати багато зусиль на допомогу багатодітній мамі).
Добре, якщо в сім’ї є чіткий «кодекс законів», які всі з дитинства зазубрили: наприклад, що потрібно самостійно мити посуд за собою, самим одягатися і складати речі в певні місця.
Якщо хтось спить, потрібно намагатися не шуміти, фільми і музику треба слухати в навушниках (якщо це не сімейний перегляд або прослуховування за загальним бажанням), виявлений бруд слід прибирати до з’ясування обставин того, за ким він з’явився, і т. д.
Дуже важливий момент – велика родина не повинна ставати «дитбудинком», де все спільне і передається від старших молодшим. Щоб кожній дитині було комфортно і вона усвідомлювала себе особистістю, відчувала свою індивідуальність і повагу рідних до цієї індивідуальності – у неї повинна бути особиста зона та особисті речі. Хоча б частину кімнати з ліжком і поличкою, якісь недоторканні відділення у шафі і т. д.
Обов’язково повинні бути речі, що належать тільки одній дитині – куплені спеціально для неї іграшки, одяг, канцелярські приналежності, телефон, планшет і т. д., за можливостями сім’ї. Чим менше передаровування і перешивання, чим менше колективної власності – тим краще для самооцінки діточок.
Велика родина – це однозначно складно, якщо мати хоче бачити своїх дітей розвиненими, щасливими і забезпеченими. Але якщо у жінки є і бажання, і воля, і мудрість створити щасливу багатодітну сім’ю – то ця жінка однозначно заслуговує поваги!
