Очевидно, що існує таке почуття, як материнський інстинкт. А чи є батьківський інстинкт?
З мамами все зрозуміло, вроджений материнський інстинкт існує, він є, і це норма, а його відсутність, ймовірно, наслідок якихось психологічних проблем. Батьківський ж вроджений інстинкт – нонсенс. Погодьтеся, батько цілком може бути татом безлічі дітей і навіть не підозрювати про це. Або забути про їх існування. Що, звичайно, не можна сказати про матір.
Зв’язок дитини і батька
Зв’язок дитини і матері міцний і тісний з самого початку, досить сказати, що ці дві істоти довгий час були, по суті, одним цілим. Нічого подібного між батьком і дитиною не відбувалося, тому не дивно, що багато батьків спочатку відчувають деяке відчуження по відношенню до нового члена сім’ї.
У мами ж, зв’язок з дитиною психічно інший, ніж у батька. Вона набагато менше орієнтована на слова, більше на відчуття, на тактильний контакт. Батько ж, часом, навіть взяти малюка на руки боїться: «Я зараз впущу! А, що з ним робити? Як правильно тримати? Воно репетує!!!».
При цьому чоловік відчуває почуття безсилля, усвідомивши, що малюкові, щоб заспокоїтися, поїсти, в першу чергу, чисто фізіологічно потрібна мати, і тільки вона здатна задовольнити ці його потреби.
Почуття, що виникають у більшості батьків в перший час, після появи в родині малюка можна охарактеризувати так – від радості від його народження до розгубленості й нерозуміння своєї функції. Особливо все це яскраво проявляється, звичайно, з першою дитиною.
Але ж є батьки-молодці, які якось відразу включаються в процес догляду за немовлям, розповідають про свої почуття до нього?
Бувають симуляції батьківського інстинкту, до яких вдаються батьки, щоб дружина була спокійна: «Не нервуй, все добре, я поруч, і люблю вас обох». Але це, в першу чергу, адресовано жінці, а не дитині, найчастіше за таким посилом дуже мало саме батьківських почуттів, які виникають у чоловіка не відразу, як у жінки, а, як правило, з плином часу і дорослішанням дитини.
В батька це повільний процес зрощення з дитиною, встановлення прихильності, якої не існує за замовчуванням.
Те, що почуття у батька до малюка з’являються не відразу з його появою, обумовлено не тільки фізіологією, але і статусом чоловіка. Батько – істота набагато більш соціальна, ніж жінка, тобто, щоб чоловікові стати батьком йому необхідний соціум.
А чи мають рацію ті жінки, які намагаються залучити чоловіка до дитини заздалегідь, відвідуючи курси для вагітних разом з ним або наполягаючи на його присутності на пологах?
Жінкам треба мати на увазі, що подібна участь чоловіка у цих заходах, найчастіше, не його особиста ініціатива, а, все-таки, відповідь на її бажання. Напевно, курси, книги по темі, допомагають чоловікові встановити контакт з дитиною швидше… принаймні, він вже щось дізнається про неї, говорить про неї, звикає до того, що у нього буде дитина.
Трапляються і перегини в цьому взаємопроникненні чоловіка і дружини, коли у чоловіка виникають якісь істеричні ідентифікації з вагітною дружиною, наприклад, починає боліти живіт, під час токсикозу у дружини та його нудить.
Але, на жаль, активне залучення чоловіка до всього, пов’язаного з пологами, зовсім не гарантія його усвідомлення того, що відбувається.
Він може слухатися жінку, ходити з нею, все виконувати, але…почуттів до дитини немає. Що стосується присутності на пологах, це, на мою особисту думку (але я можу помилятися), взагалі дуже дивний спосіб зміцнення відносин.
Чи не завдає він шкоди сексуальному життю пари? І для чого там потрібен чоловік? Чи не для того лише, щоб жінка бачила, що тепер він розуміє ЯК їй погано, ЩО вона переживає?
Але чому жіночі очікування від новоявленого тата так не збігаються з дійсністю?!
Сучасне суспільство нуклеарне, тобто складається тільки з подружжя і їх дітей. У нас немає великих сімейств, де, як у патріархальних або східних сім’ях кілька поколінь живуть разом. У таких сім’ях молодше покоління з дитинства спостерігає, як дорослі поводяться з малюками, як з’являються нові немовлята.
Таким чином, вони добре знають, що їм самим потрібно буде робити, коли виростуть і завагітніють і, чого в реальності очікувати від чоловіка, батька їх дітей. Це знання позбавляє їх і від хвилювання, і від розчарувань – нічого несподіваного і екстраординарного від появи дитини в родині не станеться, це рядова подія, соціальна норма.
І всі батьки, при цьому, ведуть себе більш-менш однаково. У більшості ж наших сучасних сімей подібного спокою немає, зазвичай наші матері не на жарт стривожені появою дитини. І не дивно, подія ця рідкісна, що відбувається, у більшості, раз в житті, і, звичайно, жінка, яка народила вперше, знаходиться у важкій психологічній ситуації.
Вона відчуває тривогу, вона відчуває розгубленість перед цею маленькою істотою, з якою не знає, що робити. Вона таких маленьких дітей у своїй сім’ї просто ніколи не бачила! А якщо, до того ж, вона росла в сім’ї без батька? Про яку модель чоловіка і батька її дитини взагалі можна говорити?
Саме тому, вийшовши заміж і народивши, жінка чекає від чоловіка тільки того, що придумала сама, або прочитала десь, побачила в кіно. Або їй її мама, яка сама не дуже в курсі, розповіла. І часто все це – ідеал, якого в реальності не існує.
А яка справжня функція чоловіка дружина не знає, не бачила ніколи. І дружини починають атакувати чоловіків-батьків: «Ти – не такий!» Причому, чим менше реальний чоловік і батько були присутні в житті дівчинки, тим більше грандіозних вимог до нього.
Тоді і він має про свою роль в сім’ї вельми віддалене уявлення і, розуміючи, що ніяк не відповідає грандіозним вимогам дружини, нерідко, усвідомлює одне: «Треба тікати».
І що робити жінці в такій ситуації
Погрози, шантаж, вимагання. Хіба це не найкращі жіночі методи? Ще залякування і контроль. Щоб на сторону не дивився, щоб все в будинок. Шкода, звичайно, що при цьому він виявляється кастрованою і приниженою істотою, якій жінка говорить: чому ти не мужик?
А, якщо серйозно, не варто забувати, що у чоловіків теж є совість і вони, зазвичай, все-таки, допомагають дружинам. Навіть, якщо у них немає такої залученості до дитини, вони беруть участь у житті сім’ї. Якщо мова йде про звичайну, нормальну сім’ю, соціальна роль чоловіка в ній, як правило, виконується добре, нормально.
Інша справа, що відбувається всередині чоловіка. Є у нього там ще якісь і батьківські почуття? Але варто дружині неодмінно з’ясовувати це! Чоловіки вміють допомагати, необов’язково відчуваючи при цьому енергійну залученість в життя дитини і не замислюючись про те, що, ось – «це моя дитина, а я – батько!». Чоловік може спочатку просто виконувати функцію, а почуття з’являться пізніше.
Чоловік буде допомагати, але, чим більше запалу в додачу до цього ви зажадаєте, тим менше щирості отримаєте. Краще дайте йому простір для реалізації себе з дитиною.
Як це зробити? Тут можна провести аналогію з порадою Дональда Віннікотта (англійський дитячий психіатр і психоаналітик). Він говорив, що, якщо лізти в рот дитині ложечкою, бажаючи подивитися горло, вона буде чинити опір, але якщо дати їй цю ложечку в руки, вона зацікавиться, сама потягне її в рот і, в результаті, дозволить зробити це вам.
Так і мамі можна порадити просто частіше залишати дитину в полі зору чоловіка, не нав’язувати її насильно. І самій бути гнучкішою, десь, якщо треба, зіграти, прикинутися, показати себе слабкою, м’якою, яка потребує допомоги.
Дайте чоловікові можливість відчути самоповагу та гордість за себе, адже йому надзвичайно важливе відчуття потрібності і корисності. Навіть, якщо ви можете щось зробити, вдавайте, що не можете. Без нього – ніяк! Так, він набагато швидше відчує себе батьком. Потерпіть, якщо ваш чоловік людина порядна і любить вас, то і хорошим батьком він обов’язково стане.
Коли ж чоловік, зазвичай, стає татом
Зв’язок між дитиною і батьком формується значно пізніше, в той момент, коли малюк починає помічати батька, визнавати його, взаємодіяти з ним, чекати його – потребувати тата. Він стає татом тоді, коли він вже може чомусь навчити дитину, поділитися своїми знаннями, зіграти з ним у футбол, нарешті. У той час, коли його роль – роль батька стає для дитини необхідною.
Ось у цей момент, швидше за все, і формується прихильність до дитини з боку батька. А зовсім не з моменту народження. Чи є якесь «найкращий час для закладу потомства» в житті чоловіка?
Напевно тоді, коли у нього виникає конкретне бажання стати батьком. Це найкраща база для появи малюка. І, до речі, усвідомлене бажання жінки теж, що не завжди стає очевидним. Для чого взагалі люди хочуть дитину?
Необхідно відчути: я хочу дитину. А не «я хочу, тому що від мене вимагають і, нарешті, відстануть, коли я народжу». У такій ситуації дитина народжується і відразу їде за адресою – до бабусі. Так дочка відкуповується від матері.
Ось вам форма людських жертвоприношень! І таке відбувається дуже часто народжують дітей не для себе, не для чоловіка, а для власної матері. Зрозуміло, що в цій ситуації роль чоловіка, як батька зменшена. Він – біологічний батько, але й тільки.
При всьому при цьому, все-таки, необхідно розуміти, що чітких відповідей, в який час, в якій ситуації правильно заводити дитину ні у кого немає. Малюк з’явився, значить так правильно. Важливо це прийняти, не метушачись, не хвилюючись і ні на кого не давити.
