Як спілкуватися з людьми похилого віку?

Знаходити спільну мову з людьми похилого віку деколи настільки ж складно, як і з малюками. Але вчитися треба, особливо якщо ви живете з людьми похилого віку під одним дахом.

Старість – як це?

Особливість «третього віку» в тому, що всі люди підходять до нього з абсолютно різним життєвим багажем, з різним станом здоров’я і психіки. І треба з розумінням ставитися до того, що «в адекваті» доживають до глибокої сивини не всі. Міф про мудрість людей похилого віку є все-таки міфом (т. як виник у ті часи, коли тривалість життя була істотно меншою і в глибокій старості вважалися ті, хто в наш час ще навіть не міг би претендувати на пенсію) – а з віком відбувається уповільнення процесів мозкової діяльності.

У якомусь сенсі, розплата за довголіття – це кілька років, які людина змушена прожити з обмеженими можливостями (фізичними і розумовими). У сучасному світі, коли досягнення цивілізації в більшості країн дозволили відсунути старість на кілька десятиліть, люди зіткнулися з необхідністю переглянути ставлення до людей похилого віку і навчитися спілкуватися з людьми – хоча б тому, що для кожного з нас також високі шанси дожити до глибокої сивини.

Особливості психіки літніх людей:

Зниження сприйнятливості до всього нового – бабусі або дідусеві складно позитивно поставитися до нової моди в одязі, до нових фільмів, музики і т. д., буквально у всіх аспектах життя.
Зниження здатності до навчання, погіршення пам’яті (особливо короткострокової).
При цьому ж – легка сугестивність, якщо певні ідеї досить емоційно викладені і досить часто повторюються. Підтвердження цьому: у всіх країнах світу саме пенсіонери стають «золотим електоратом» для політиків-популістів з примітивними гаслами і простою наочною агітацією.
Поява комплексів через обмеження фізичних можливостей, за необхідності просити допомогу у молодих, за безпорадність. Про це нечасто замислюються, але для більшості людей саме неприємне в старості – це саме неможливість раніше не залежати від інших і бути самостійними у всіх відносинах. Нелегко зберігати психіку в урівноваженому стані, коли зникає можливість працювати і заробляти, як раніше, займатися улюбленими активними хобі, а часом і просто нормально ходити, читати, чути звуки…

Як розмовляти з людьми похилого віку?

Головне, що потрібно розуміти, спілкуючись з дідусем або бабусею: його/її вже марно переконувати, перевиховувати і як-небудь міняти. По суті у вас три завдання:

Полегшити взаємодію з літньою людиною для себе. Якщо, наприклад, ваші літні батьки живуть з вами, то постійно напружуватися від контакту з ними – погано і їм, і вам.
Полегшити їм взаємодія з вами. Тому що якщо ви будете постійно розмовляти з літнім «на своїй хвилі», то йому може бути дійсно важко швидко вникати в суть ваших ідей і приймати їх.
Полегшити літній людині її старість. Це важливо, і це багато в чому залежить від молодих оточуючих.

А тепер більш конкретні поради:

Іноді з літніми доводиться розмовляти «на корточках» (тобто в зрозумілому для них стилі ведення розмови). Просто говоріть повільніше, не дратуйтеся від необхідності повторювати окремі моменти. Підбирайте прості вирази, уникайте сучасного сленгу і користуйтеся тим понятійним апаратом, який був у ходу в часи молодості і зрілості людини.
Не дратуйтеся (або хоча б не показуйте свого роздратування), якщо людина вас не відразу розуміє, перепитує, забуває подробиці минулих розмов на дану тему і. т. д. Якщо бачите, що йому вас важко зрозуміти, попросіть у нього уточнюючих запитань – що саме він не зрозумів, про що розповісти детальніше, і т. д.
Не виключайте похилого віку батьків або родича із життя родини – для нього дійсно дуже важливо відчувати свою потрібність і свою спільність з молодими поколіннями рідні.
Просіть його робити посильні справи, питайте у нього поради (навіть якщо ви не особливо потребуєте життєвих рекомендацій, завжди можна знайти ту сферу, в якій поради людини похилого віку можуть бути застосовні – приготування якоїсь страви, вирощування кімнатних квітів, тощо).
Час від часу розмовляйте з дідусем або бабусею «ні про що» — розповідайте їм які-небудь історії зі свого життя і вислуховуйте його/її спогади про молодість. Якщо літня людина не хоче слухати, зате хоче, щоб слухали її – давайте їй виговоритися, нехай це навіть буде монолог…
Не нав’язуйте їй вашу точку зору – не переконуйте, що новомодна сукня дійсно гарна, що в квартирі зручніше жити, ніж у сільській хаті, а суші смачніше бутерброда з салом.
Якщо ваші думки розійшлися – постарайтеся згладити момент фразами типу «Можливо, я коли-небудь передумаю», «Можливо, ти правий, але зараз я зроблю ось так, вибач». Та й взагалі, суші можна поїсти не на очах дідуся, щоб не починати передбачувану дискусію.

Як будувати спілкування з «важкими» людьми похилого віку?

Добре, коли батьки – це «світлі люди, що підійшли до похилого віку в ясному розумі і зі здоровою психікою. Але якщо це не так, і літня людина «важка» — різка у судженнях, дуже авторитарна, нав’язлива, з дивним та неприйнятним для вас світоглядом?.. Ужитися з ним дійсно дуже складно…

По-перше, як би не було це для вас обтяжливо, дайте йому право бути таким, яким він є. Він не зміниться, тут вже від вас нічого не залежить…

Якщо літня людина вимагає надмірно багато уваги і часу – постарайтеся його чим-небудь зайняти, запропонуйте хобі, підкажіть, куди можна ходити заради спілкування з однодумцями. Наприклад, при більшості будинків культури та бібліотеках і в наш час проводяться різні безкоштовні заходи (лекції, концерти самодіяльності і т. д.), працюють клуби рукодільниць та інші об’єднання, куди з захопленням ходять місцеві літні люди.

Не варто показувати, що вам важко спілкуватися з літнім чоловіком, що ви постійно роздратовані – навіть якщо старий стає для вас «емоційним вампіром».

По-перше, «вампіри» «харчуються» саме негативними емоціями «жертв» і вільно або мимоволі намагаються частіше у них викликати такі емоції.
По-друге, роздратуванням ви все одно не зміните старечий характер.

Правильно буде зробити так – захистити своє життя від прямого і постійного втручання «важкого» старого, але залишити ті моменти, які ви завжди гарантуєте, яким би складним не був характер людини. Наприклад, не варто залишати «важку» бабусю і онуків надовго, але заходити до неї з регулярною частотою, допомагати в господарстві і відводити певний (обмежений!) час на спілкування – можна і потрібно. Вам стане набагато легше, коли ви встановите ту межу, далі якої вплив «важкої» літньої людини не пошириться – є багато життєвих випадків, коли після встановлення певних рамок відносини з старим родичем ставали набагато кращі і спокійніші!