Відразу зроблю застереження, що під контролем емоцій у статті мається на увазі не жорстке обмеження переживань, а чуйна взаємодія з ними. Аналогія — дитина. Можна її залякати, щоб стала зручним невротиком. А можна з нею подружитися.
Що таке емоції
Більшості здається, що життя покращиться, якщо зміняться оточуючі. Насправді значущі зміни трапляються, коли ми самі отримуємо життєвий досвід, і припиняємо розчинятися в заїжджених емоціях.
Складно переоцінити момент переходу від повного поглинання емоцією до допущення «а чи не жену я?». Так з’являється шанс з емоцією розібратися. Інакше залишається захоплено крутити одні й ті ж дитячі переживання до старості.
Можна уявити емоцію як психічний запах відбитої в розумі події. Негативні проекції подій смердять тривогою. Позитивні — пахнуть радістю.
Вже розкручену емоцію лавиноподібно загострюють близькі до неї поняття. Допускаєш прорахунок, розумієш, що неідеальний і засмучуєшся. Засмучений, сам собі здаєшся занудою і від цього засмучуєшся додатково. У поганому тоні втрачаєш сили і провалюєшся в апатію…
Загалом, власний розум заслуговує найпильнішої уваги, тому що диктує настрій усього життя.
Мислити позитивно
Емоції ґрунтуються на мисленні. Щоб емоцію обробити, треба розбиратися з думками. Попсовий підхід — позитивне мислення. Професійний — аналіз глибинних переконань.
Налаштування на позитивний лад не усуває початкового негативного переконання, а лише накладає поверх нього хитке самонавіювання.
Намагатися мислити позитивно, поки на душі похмуро, все одно, що розраховувати на твердий грунт, застилаючи болото паперовим глянцем. Поверхневі позитивні думки ненадовго заспокоюють, потім розсіюються, і негатив з глибин душі починає фонити ще виразніше. В результаті людина робить хибний висновок, ніби все світле в житті наївна ілюзія, а єдина реальність серйозна і похмура.
Ні просунуті теорії, ні позитивне мислення, ні мотивуючі тексти і відео не здатні достукатися до несвідомих переконань. Хіба що у форматі щасливого випадку. Але ми ж не граємо в лотерею, а намагаємося працювати прицільно.
І кухонні розмови по душам теж, на жаль, не зцілюють, тому що співрозмовники не утруднюються пройти в глибину ступенями розуміння, а поспішають самі висловитися.
Тому в терапії психолог не заспокоює, а спонукає розпізнавати свої реальні думки і почуття. Особливої уваги в потоці мислення удостоюються ті думки, в які віриться їх називають переконаннями.
Прицілювання
Приклади руйнівних переконань: «я по життю невдаха», «я краще всіх», «я гірше всіх», «надімною нависає злий рок», «життя безглузде», «помилки доводять марність справ», «не можна бути смішним і незграбним», «не боятися», «не можна гніватися», «не можна радіти».
Основне завдання психотерапії — виявити і знешкодити згубне переконання, що стало коренем постійної емоції. Його піддають міцному аналітичному сумніву.
Але поспішати «сумніватися» в такому переконанні не можна. Спочатку його треба прояснити до граничної чіткості. Інакше легко промахнутися і прийняти за джерело емоції якусь привабливу теорію про це.
Поспіх у психотерапії — найпоширеніша помилка. На кожному етапі є спокуса обманутися абстрактним красивим тлумаченням емоцій клієнта. Подумки його вже зцілив, а той чогось ще вередує і страждає…
Негативні емоції марно інтерпретувати, тиснути, або ховати під шарами позитивних ілюзій. Необхідно їх не поспішаючи висловлювати, домагаючись максимальної чіткості звучання всіх доданих до емоції претензій.
Практично можна допустити маленьку «шизу», щоб звернутися до себе занепокоєного. Ми ніби запрошуємо стривожену емоцією частини нутра висловитися і викотити обґрунтування її позиції. Наприклад, у разі образи:
«Добре, можливо, твої занепокоєння виправдані! Але їх все одно треба підкріпити фактами. Давай разом пошукаємо їх. Я допоможу!» Коли усвідомлюєш, на чому особисті притензії до життя тримаються, емоції згасають.
Розпізнавання почуттів
Кожна емоція до чогось спонукає. Такий ось природний подразник. Неврози це провислі емоції, які не втілюються у рішеннях, а продовжують без толку буксувати. Частина нутра хоче емоцію втілити, а інша її стримує, породжує внутрішній конфлікт.
Не треба говорити багато про свої емоції. Треба їх висловлювати. Підійдуть такі питання: Про що я переживаю? Чого під впливом переживання хочу? Що може статися, якщо переживання виправдається? Чому життя повинно відповідати моїм запитам? Невиражені неясні почуття сприймають атмосферою самого життя. Так з хитких думок створюють ілюзію об’єктивної реальності.
Смутні недозволені тривоги і невдоволення виливаються в загальний негативний фон життя і відповідні вчинки. А навколишні думають, що сама людина «погана». Більшість і самі схильні себе судити.
Питають, наприклад, людину: «Чого хвилюєшся?»
Чесно відповідає: «Не знаю, турбує щось…»
— Що турбує?
— Аа, зрозумів! Боюся проспати на роботу!
— Чому?
— Не знаю… Аа, боюся, що звільнять і дружина кине!
— А цього чомусь боїшся?»
— Хм… Аа, боюся відчути себе нікому непотрібним виродком.
Ці самі «Аа, зрозумів!» — найважливіші моменти. Міні-інсайти. Таке розпізнавання своїх емоцій допомагає розкрити їх морок. Тривоги розсіюються, бо перестають здаватися якимось невідомим злом, починаєш розуміти, з чим конкретно маєш справу.
Спочатку розкривати свої думки і почуття ні в кого не виходить. Якщо б виходило, не було б жодних проблем. Все б давно розібрались в емоціях. Чим уважніше вдивлятися в інформаційний посил емоції, тим більше розрізняєш. Будь-які нові нюанси це маленький успіх.
