Нас хвилює тема екології. Що це – модна пошесть, яка скоро пройде? Чи щира турбота про те, що нас оточує? А може, нами рухає страх за майбутнє: раптом ресурси Землі одного разу виснажаться? Але при цьому ми вперто продовжуємо нищити природу. Як це в нас уживається?
Бум, або, як зараз кажуть, загальносвітовий «хайп» боротьби за екологію особливо яскраво проявився в останні десятиліття. З’явилася величезна кількість екологічних фондів, досліджень, експедицій, форумів і конференцій, де науковці та активісти лякають людство глобальним потеплінням, зникненням природних ресурсів і рідкісних тварин.
На цінниках і в рекламі до слова «продукти» з деяких пір часто додається приставка «еко», будівельники обіцяють житло за екотехнологій і з екоматеріалів в екологічно чистих районах, а влади всіх рівнів — екологічні заводи з переробки сміття.
Сміття всередині — зовні сміття
Деякі з нас, не чекаючи цих заводів вже почали сортувати побутове сміття по різних контейнерах: скло, жерсть та пластик окремо. У вузах відкриваються нові «зелені» факультети — і там готують фахівців, про яких раніше говорилося хіба що у науковій фантастиці. Здається, світ збожеволів на екології.
Нас турбує стан навколишнього середовища, але при цьому ми часто однією рукою дбаємо про неї, а іншою її самі ж руйнуємо. 44-річний Олексій зізнається, що викидає сміття в ліс по дорозі з дачі: «Ну не везти ж його в місто?».
І з неприхованою гордістю говорить, що нещодавно перерахував 10 тисяч в один із фондів по збереженню рідкісних тварин. Як це нестримне бажання врятувати світ і зіпсувати його уживається в одній людині й людству в цілому? І як природа реагує на таке подвійне ставлення до неї?
«Сама проста картинка, яку кожен з нас бачить на вулиці, куряща людина. Вона смітить всередині себе і кидає недопалок на землю, пояснює психолог, спеціаліст по харчовій поведінці.
Чому вона так робить? Причин багато. Є ті, хто не відчуває в собі сил, щоб упорядкувати себе і світ навколо. А хтось переживає глибокий конфлікт з собою і світом і таким чином виражає цей розлад. Внутрішній конфлікт часто проявляється зовні у вигляді залежності: неправильне харчування, куріння, алкоголь, наркотики, токсичні відносини. Іноді цей конфлікт відображається на способі життя: наприклад, хтось оточує себе зайвими речами, зайвими контактами.
Природа не терпить порожнечі, вона вчить нас законам рівноваги тим, що не завжди підвладні нашій свідомості
Частіше за цим стоїть або недбале ставлення до себе і свого тіла, або низька грамотність (багато хто не розуміють, що корисно їх організму), або глибока травма, часто отримана в дитинстві. Так, для деяких зайва вага — єдиний спосіб відчути себе захищеним.
Ми підміняємо переживання радості бажанням володіти чимось. Хочемо близькості — даруємо подарунки. Сумуємо — купуємо цукерки. Але цукерка осяде жиром в тілі, а фантик стане черговим сміттям. Сміття всередині і зовні стане більше, а радості не додасться, таке замкнене коло.
За горами нашого сміття ховається неможливість переварити надлишки. Як ніби людство втрачає почуття міри. Ми поглинаємо, їмо, викидаємо те, що не змогли пропустити через себе, і споживаємо далі. Тварина ніколи не з’їсть зайвого, не вб’є качку про запас. В природі все прагне до балансу: якщо ти голодний — їж, ситий — не їж, хочеш пити — пий».
Якщо зрубали дерево, то десь поруч на галявині обов’язково проросте насіннячко. Природа не терпить порожнечі, вона вчить нас законам рівноваги тим, що не завжди підвладні нашій свідомості.
Колись американським індіанцям було запропоновано підписати папір про те, що ця земля тепер належить їм. Вони не могли зрозуміти: як таке може бути? Це не вкладалося в їх парадигму. У їхній культурі та світогляді вони належали природі, але ніяк не навпаки.
Сьогодні відбулася зміна парадигм: людина увірувала, що вона цар природи. Але ми з нею єдине ціле, і це підтримується в багатьох культурних традиціях — ритуалах, міфах, казках. І про це не варто забувати.
По законах предків
У традиційних культурах людина завжди жила в унісон з природою: пробудження і відхід до сну, сівба і збирання врожаю — все підпорядковувалося природним ритмам. Зараз ці ритми у міської цивілізованої людини збиті. Але чим далі від мегаполісів, тим більше помітний симбіоз людини і природи. І тим більше людина розуміє своє місце в цьому союзі.
Етнографи багато років вивчають культуру корінних народів Півночі. На їх прикладі зрозуміло, як довгі століття люди і природа гармонійно уживаються один з одним, дотримуючись балансу та договірних відносин. У оленярів, наприклад, заборонено втручатися в землю, навіть увіткнути в неї гострий предмет без ритуалу не можна, бо вона — жива. Через це вони конфліктують з нафтовиками. А мисливців уссурійської тайги, де мешкає амурський тигр, ще до того, як з’явилися закони про полювання і рибальство, знали, що таке відчуття міри.
«Приїжджі мисливці не розуміють, чому місцеві не йдуть за здобиччю, мовляв, вони просто ледачі? Ні, місцеві знають, що треба дати звірові вгорі спокійно розмножуватися. Він все одно прийде потім. Для них охорона природи в крові. Вони ніколи не вб’ють корову самку. І якщо вони добувають звіра, то проводять ритуал, просячи у природи прощення. У корінних народів є внутрішнє обмеження, якого цивілізованій людині варто повчитися. Вони не беруть від природи більше, ніж потрібно.
Захищати тварин і при цьому їсти м’ясо — лицемірство, вважають одні. Інші переконані, що турбота про природу зовсім не вимагає вегетаріанства. Корінні народи ставляться до навколишнього середовища з граничною повагою і при цьому їдять м’ясо: без нього просто не обійтися в кліматі, де півроку — сніг і мороз.
Потрібно прислухатися до мудрих предків: вони знали, як вибудовувати взаємини з природою і приймати себе як її частину. Ми повинні визнавати свою власну природу, не намагаючись переробити її, не брати у природи понад те, що нам дійсно необхідно для життя.
Вчасно зупинитися
Один із природних законів — вмирання всього живого. З моменту народження нас разом з еросом супроводжує і танатос: фінал, до якого ми невблаганно йдемо. Криза середини життя — це саме та точка, коли ми починаємо бачити кінцевий пункт призначення. Ми визнаємо природність фізичного старіння, але намагаємося розвинути в собі інші, «безсмертні» органи — внутрішні очі, вуха, пізнати щось глибинне про себе та світ і передати ці знання далі.
На страху смерті грають різні індустрії: харчова, косметична, медична — розтягуючи першу, «молоду» половину життя. Нам пропонують омолоджуючі програми очищення, косметику, розваги, за якими ми забудемо про кінець буття.
Але коли ми не бажаємо бачити фінальну крапку нашого існування, пропускаємо важливу стадію зрілості, вважає аналітичний психолог. Ту саму, на якій ми переростаємо егоїстично-споживацький підхід, що часто властивий молодості, і отримуємо шанс відчути зв’язок з усім живим на планеті.
Нам пора вчитися екологічного мислення! Почати можна вже сьогодні. Наприклад, перш ніж купувати продукт, замислитися: що я зроблю з ним, як зроблю з упаковкою? Чи потрібно мені це пальто, скільки я його ношу? Для чого я працюю? Витрачаю я енергію на те, що для мене дійсно екологічно? Задавати собі ці питання — простий, але корисний навик, вважають психологи.
